Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 52 комбінованого типу Харківської міської ради»

 





Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації
Офіційний сайт Департаменту освіти Харківської міської ради
Управління освіти адміністрації Червонозавоводського району Харківської міської ради
Управління кримінальної міліції у справах дітей

Консультпункт

                      Психіка дитини дошкільного віку характеризується підвищеною ранимою і легкою виснажуваністю. Багато дій навколишнього світу можуть виявитися для нього надсильними і стати причиною нервових реакцій і навіть нервових розладів.

                   Батьки повинні знати межі психоемоційних можливостей малюка 3-6 років і не допускати дії тих подразників, які занадто сильні для дитини і можуть викликати срыу вищої нервової діяльності, привести до розвитку нервового захворювання.

                 Небезпека розвитку неврозу у дошкільнят таїться в зіткненні збудливого і гальмівного процесів в корі головного мозку. Суть його полягає в наступному. Багато виховних дій спрямовано на те, щоб виробляти у малюка стриманість, уміння «загальмувати» свої бажання, але через особливості віку дитина рухлива, активна, допитлива, він пристрасно прагне пізнати навколишній світ, виявити самостійність, і нерідко ці активні дії натрапляють на жорстку батьківську заборону: не «можна», «Не роби цього», «Не розмовляй», «Не совайся» і т. д. Постійний заборони обумовлюють перевантаження гальмівного нервового процесу, який у дошкільнят ще відносно слабкий. Крім того, створюються умови для зіткнення цього процесу зі збудженням, з бажанням щось робити, рухатися, говорити і тому подібне. Якщо такі перевантаження і «збивання» повторюються часто, у дитини може розвинутися невроз.

                Дошкільний вік невропатологи називають колискою неврозу, періодом упертості, негативізму, бо дитина бурхливо протестує проти численних бар'єрів, які ставлять дорослі на шляху його активної пізнавальної і м'язової діяльності. Можливість розвитку неврозу у дошкільнят явно зростає, коли батьківська заборона супроводжується окриком, загрозою або тілесним покаранням. У подібній ситуації заборона набуває характеру психотравми, що народжує не лише конфлікт між дитиною і батьками, але і грубу дезорганізацію дитячих думок і почуттів, а іноді — повний зрив психоемоційної діяльності.

                 До 3-4 років правильно вихована дитина добре засвоює сенс слів «ні» і не «можна», що означають тверде відхилення його необгрунтованих прохань, вимог і бажань. Гальмівні реакції на такі слова виробляються легше, якщо, пускаючи в хід крик, плач, істеричну реакцію, діти нічого цим не досягають. По-перше, нікому з дорослих, що оточують дитину, не слід показувати виду, що таке поведінка малюка їх хвилює. По-друге, різкий окрик зазвичай даремний, рівне ках і панічне підлабузнювання перед вередливою дитиною. Найбільш вірною формою поведінки дорослих в таких випадках є спокійне роз'яснення малюкові непривабливості його поведінки і тверде відхилення необгрунтованої вимоги, безрозсудного прохання, невиправданого бажання. Головне, щоб при цьому зберігалася єдина лінія в поведінці дорослих, а їх слова не розходилися із справою (за винятком яких-небудь надзвичайних обставин).

                   При необхідності дітей карають, але без приниження їх гідності. Можна позбавити малюка улюблених іграшок, солодощів і тому подібне. Якщо дитина покарана, наприклад, батьком, краще, щоб відмінив покарання теж він. Серйозної помилки припускаються ті батьки, які відміняють покарання, отримане дитиною від іншого члена сім'ї. Подібний підхід сприяє тому, що діти перестають зважати на вимоги дорослих. Однією з форм покарання є тимчасове охолодження до дитини батьків і інших членів сім'ї.

                 Одномоментна, але сильна психічна травма може викликати у дитини невроз формі порушення мови — заїкання або навіть повне виключення мови на певний час. Нерідко причиною заїкання бувають поведінка п'яних батьків, грубі покарання дитини. Заїкання утрудняє спілкування дітей з іншими особами, народжує почуття власної неповноцінності.

                 Наслідком потрясіння або конфлікту дитини з оточенням може бути невроз нав'язливих станів. Нав'язливими бувають страхи, спогади, вчинки. Такий хворобливий стан зазвичай розвивається як умовний рефлекс, що закріпився, з небажаним ефектом. Зв'язок з пережитою психічною травмою може зафіксуватися також в нав'язливих діях у виді нескінченного паплюження, шмыгания носом, постукування ногою або рукою, кивания головою.

             Психічна травма дошкільника (особливо у віці 3-4 років) буває обумовлена одномоментною надсильною дією різного походження, але неодмінно пов'язаним із страхом. Так, дитина може сильно злякатися у час грози, землетрусу, пожежі. Жах охоплює малюка при раптовій появі розлюченого гавкаючого собаки. Почуття страху може з'явитися і в звіринці або в цирку, де демонструються великі хижаки.

             Слід враховувати, що психіка особливо ранима у дітей фізично ослаблених від народження, у малюків збудливих, легко виснажуваних, часто хворіючих. Цим дітям украй потрібний надійний заслін від психотравмуючих дій довкілля. Якщо ж дитині і має відбутися зустріч з незрозумілими, але вражаючими діями (наприклад, відвідування зоопарку), то малюка необхідно психологічно до цього підготувати і з потреби обмежувати видовищні і інші враження.

              Невроз дитячого страху виникає іноді в результаті перегляду кінофільмів і телепередач. Зміст дитячих телепередач, а також казок, оповідань, віршів, пісень, має бути зрозумілим і доступним, але не страхітливим.

             Деякі батьки в «Виховних цілях» залякують дитину міліціонером («прийде і забере») або доктором («зробить укол»). Надалі при одній згадці, наприклад, про лікаря дитина впадає в панічний стан. Адже з медичними працівниками йому неодмінно доведеться зіткнутися, і не раз.

                  Важкою психічною травмою для дитини є розпад сім'ї. Він не може ще правильно оцінити те, що відбувається, не в змозі без потрясіння перенести відхід з сім'ї батька або матері.

               Форма неврозу, що найчастіше зустрічається, у дітей — неврастенія, тобто різко виражене виснаження функціональних можливостей центральної нервової системи. У дітей-неврастеніків відзначаються невпевненість у своїх силах, послаблення волі, пам'яті, уваги, порушення сну. Розумові і фізичні навантаження, навіть помірні, нерідко викликають у них бурхливі вегетативні реакції: почервоніння або збліднення особи, щедре відділення поту, біль в серці, підвищення температури тіла.

             Основний принцип профілактики неврозів у дітей — це дотримання оптимального ритму життя : розумне чергування і поєднання розумових, емоційних і фізичних навантажень.

                Якщо дитина на розпорядження реагує різко негативно, недоцільно наполягати на його виконанні. Краще в таких випадках почекати, коли дитина заспокоїться. Упертим дітям розпорядження слід віддавати не у формі наказу, а у виді прохання, супроводжуючи її словами «будь ласка», «Будь добрий» і т. п. Пропозиції і прохання батьки і інші дорослі повинні вимовляти без ноток роздратування, а тим більше гніву, найбільш доречний рівний, спокійний тон.

Шановні батьки! Дуже корисно пам'ятати просту істину: неврози у дітей легко попередити, але дуже важко лікувати.